Спершу зрозуміти, що відбувається. Потім вирішувати, що з цим робити

Сон, апетит, тіло, настрій, думки, дратівливість, втома, увага. Часто найважливіше виявляється в тому, про що людина не збиралася говорити, бо не пов'язувала це зі своїм станом.

Родина, розвиток, навантаження, події, які на щось вплинули, звички, соматичне здоров'я.

Що робили, що допомагало, що ні. Попередні призначення й обстеження тут дуже допомагають.

Це робиться тільки тоді, коли ви на це погодилися, і в тому обсязі, який ви визначите.

Оцінка того, як працюють основні складові психіки — сприйняття, мислення, емоції, воля, пам'ять, увага, критика до власного стану. Статус описується за структурою, і саме він дозволяє порівняти стан у часі.

При онлайн-форматі безпосередній огляд технічно виключений. Я не працюю з ургентними станами: якщо людина здатна підключитися й провести консультацію, гострої симптоматики, яка потребує невідкладної допомоги, як правило, немає.

Структуровані шкали й валідовані тести. Іноді потрібні лабораторні дослідження або нейровізуалізація — МРТ чи КТ головного мозку, ЕЕГ: частина психічних станів має соматичне чи неврологічне підґрунтя, і його варто або підтвердити, або виключити.

Одна й та сама картина при різній вираженості потребує різного підходу й різної швидкості дій.

Це вже багато, але для діагнозу ще недостатньо: один і той самий синдромокомплекс буває характерним для різних нозологій. Тому висновок попередній не через обережність, а через природу самої задачі.

Далі я пояснюю, які варіанти можливі й що потрібно, щоб їх розрізнити — які обстеження, спостереження в часі чи пробна терапія дозволять провести диференціальну діагностику.

Медична документація ведеться в обсязі, передбаченому законодавством, і не передається третім особам без вашої згоди.

Психотерапія — це робота. При тяжкому стані ресурсу для неї немає: людина не може ні втримувати увагу, ні витримувати навантаження, ні застосовувати те, що обговорюється. Тому спершу стан приводять до рівня, на якому терапія стає можливою, і тільки потім її починають.

Це не відмова й не відкладання на потім — це послідовність, без якої терапія просто не спрацює.

Помітний ефект з'являється не раніше ніж через два тижні, а в перші дні можливе тимчасове посилення тривоги чи інших симптомів. Це очікувана фаза, а не ознака того, що лікування не працює. Саме тому на початку часто застосовують додаткове прикриття, і саме тому контрольний огляд припадає на той момент, коли вже можна оцінити реальну динаміку.

Це найчастіша причина, чому люди кидають лікування: стало гірше на третій день, і виникає висновок, що препарат не підходить. Якщо знати про цю фазу заздалегідь, її можна пройти.

Цього достатньо, щоб бачити динаміку й вчасно коригувати. Психотерапія зазвичай проводиться раз на два тижні.

Психотерапію я веду сам, але не з усіма — це формат, який вимагає регулярних годин з кожною людиною, і кількість таких пацієнтів обмежена самим ритмом роботи. З частиною людей я працюю як психіатр, а психотерапію вони проходять в іншого спеціаліста. Такий розподіл працює, якщо обидва напрями лишаються узгодженими між собою.

Коли стан стабілізується, інтервал між психіатричними оглядами збільшується. Але поки триває підтримувальна терапія — а її орієнтовну тривалість ми узгоджуємо заздалегідь, ще на етапі призначення, — розрив між оглядами не варто робити довшим за 60–90 днів, навіть якщо все добре. Це особливо важливо, коли психотерапію веде інший спеціаліст: тоді планові огляди лишаються тим місцем, де відстежується медикаментозна частина й ранні ознаки зміни стану.

Якщо щось погіршилося, з'явилося нове або виникли сумніви щодо лікування — про це варто повідомити одразу. Це нормальна частина роботи, а не «турбувати лікаря».

Коли він досягнутий і стабільний, лікування поступово згортається, і це обговорюється так само детально, як і початок.